Codein Purple Drank Сафоново

Раз, два, три, четыре, пять. Снова посчитала закладки в своем кармане, чтобы убедиться, что ничего не потеряла. Чуйка заставляла меня делать это каждую минуту. Ведь когда дело касается закладок, никогда нельзя быть уверенным. Вся моя жизнь крутилась вокруг этих маленьких пакетиков радости. Они были моим спасением от серой рутины и тупой работы. Что за гнилой мир, где ты вынужден тратить свои лучшие годы на какую-то хрень, которую ненавидишь? Я решила, что вот-вот бзикнусь и сделаю шаг в свободу. Быть наркоманом-гопником – это всегда быть на грани. Вот и я решила зарядить себя, чтобы собраться с мыслями и решить, что делать дальше. Мой выбор пал на грибочки – псилоцибиновые грибы, уверен, они точно помогут мне принять правильное решение. Читься изи, подумала я, купив пару пачек грибочков. Конечно, лютый треш, что я замутила, но что поделаешь – жизнь тяжелая штука, а грибочки могут только помочь. Отпилила я первую закладку и пошла на работу. Карабкаться по ступеням ада – это про мою работу. Вот ты просыпаешься каждое утро, с тоской в сердце и надеждой на то, что все это закончится. Но нет, настает момент, когда ты осознаешь, что это уже твоя жизнь, и ты сидишь в какой-то затхлой конторе, где босс тебя вдруг решил наказать задержкой зарплаты. Я уже не могла с этим смириться. Я не могла просто так продолжать ходить на эту заразу, когда есть такие прекрасные вещи, как закладки. Искала где купить что-нибудь покруче, и наткнулась на пакетик с кодеином. Кокаин кокс? Нет, спасибо, не для меня. Я была готова на большую сделку, чтобы обладать этой мощной штукой. Мне нужно было переступить черту, уволиться и бросить все эти бумаги и отчеты. Зарядить и пойти по своему пути. И вот настал тот день, когда я взяла свою последнюю стрелку в этой проклятой конторе. Черт, как мне это надоело поперек горла! Казалось, я слишком долго терпела, но теперь все меняется. Я отдам свое время только тому, что меня волнует. Теперь я свободна, свободна от унижений и ненависти. Больше нет этих тупых встреч и переговоров, только радость и свобода до самого конца. Я – наркоман-гопник, готовая взять бзик и отправиться в путь. Так что, ребятки, не бойтесь выбивать свое счастье. Идите по своему пути, несмотря ни на что. В конце концов, жизнь – это путешествие, и каждый из нас выбирает, как идти по ней.

Але, народ! Шо починаємо качати хардрок у весь зад?

Слушайте, хочу поділитись з вами неймовірною історією, яка сталась зі мною на днях. Хочу попередити, що це не пропаганда наркотиків чи чогось подібного, просто легкість усваювання інформації за допомогою молодіжного жаргону. Якось я знайомився з моїм братвою, чи то кемпінгом психологів, в кінці кінців, зустрінулися наші велосипеди, або колеса, як ви їх називаєте. Так ось, мої брати до крайності наповнені енергією.

Привіт, торчки, як ващи справи? Вмикайте свої мозги на гарну х*ївню!, - кричу я їм здалеку, знаючи, що всім пофіг на правила граматики і мови.

Заходимо ми в один гиденький дворик, коли раптом наближається якийсь толкач з нашого місцевого космосу. Він виглядає як закладка з якоюсь якісної сп*рданої наркоти.

Слухай, брат, ти не в курсі, де взять закладки?

Да брось, я тут в теме, знаю свої дела. Чого ти хочеш?

Я з пиночками закриваю йому доступ до нашої братської се лінії і заявляю:

Давай спершу розповсюджимо радість сивухи, а потім бачимо!

Він виглядає дивно, як мойдодири у день зливи. Водимо його до місцевого машиносервісу, де мої комік-брати зібрались в тіні. Насправді це був не машиносервіс, а справжнє братське гніздо.

Вітаю, братва! Це новий товариш, який хоче забабахатись порозумітись з нами! - оголошую я, як справжній наркоман-комік.

Тільки потім згадали, що якраз забули пакувати дурь. Блин, йдемо на новий рекорд!

В каршерінгову машину встигли впхати менше, ніж колоду, а кальмари були вже нашими пасажирами. Я бігом поверх машини дзижчав якоюсь фенечкою, знаючи, що вже нічого не може мене зупинити.

Пару хвиль тому ми були рядовими торчками, а зараз ми вже ай-яй-яй! Шо тут такого - просто бомба, а не наші колеса!

Тут ми вирішили трохи почилити і заїхали у буяній парку. Знаєте, як у Сказке є брат, так ось, у нас є наш камерунський братець. Він зовсім не в курсі того, що ми тут робимо, він думає, що ми їдемо розбірливо декілька разів, але це не так. Приклеїли його до машини, як він багато разів казав, що били, коли він їв шоколадки. Так ми вирішили виправити цю ситуацію.

Розповідаючи йому про наші витрати і милий запах конопель, які він вже майже може відчувати, ми бавилися, як справжні хітрюги. Хочу сказати, що коли ти находишся в темі, то все виглядає куди цікавіше і веселіше.

Потім ми діставали зварений на швидкорозчинному супушці кодеїн. Аж очі виникали. Ей, толкачі, якби ви знали, яка кайфова дурь, то би давно прийшли до нас!

Всю ніч ми забабахались й лазили до глибини свідомості, як крізь шерри. Це було космічно!

У нас на той момент випала ідея підірвати братський гондольний міст. Але потім згадали, що в нас тільки кодеін водить бразильців, а не Бін Ладена, тому залишили цей план на наступний раз.

Якось перед ранком, коли сонце вже поволі видирає з тебе останню іскру енергії, виникла ідея повернутися додому. Та що там, я герой нашого кварталу - я хочу вирізати себе з камення і загоріти в огнищі моїх споминів.

Заглянувши назад, я побачив, як наш камерунський братець, в прикольній позі торчка, задумливо розмовляє з деревом. Він, мабуть, зайнявся екзистенціалізмом і захотів здійснити розмову зі своїм дерев'яним другом. Однак, він навіть не підозрює, що те дерево вже має колаборацію з горилами і підготувало для нас пастку.

Так я поняв, що час розійтися. Роздягаюсь, як справжній гангстер, збираю валізу своїх спогадів і починаю заповільнено рухатися назад. Уже немає сил, але бажання продовжує тремтіти у кожній клітинці мого тіла.

Так оце було моє неймовірне путешествіе, де я купив кодеін і взяв на каршерінг своїх веселеньких братиків. Завдяки торкнутій дурі ми позбулись всякої напруги і насолодилися атмосферою свободи. Але запам'ятайте, всеки колеса можуть зламатися, бережіть себе й запасайтеся своїм гарним гумором!